Вчитель: Кожен і кожна із вас у повсякденному жит­ті, напевно, вимовляли слова: «я маю право», «це моє право », « права людини ».

Як ви розумієте, що таке права людини?

Відповіді батьків починаються зі словосполучення: «Я думаю, що права людини — це...»

Вчитель: Шлях людства до сучасного розуміння прав людини був тривалим. Спочатку права людини існували у вигляді моральних норм, наприклад, право на пова­гу, на власну точку зору. Такі права існують і сьогодні. Вони важливі для людини, але не належать до правових норм і законів. Закони, які з'явилися одночасно із виникненням де­ржави, зробили права людини поняттям юридичним. Права людини (на життя, безпеку, власність, працю тощо) визначалися законами, але держава, переважно, обмежувала їх. Нерідко права, зафіксовані у законах де­ржави, насправді не реалізовувалися. У перших відомих історії державах права людини були дуже обмежені, вузькі. Наприклад, у держаних Давнього Сходу закон відрізнявся вельми жорстоким ставленням до людини, часто був кастовим. Людину у рабовласницьких де­ржавах і абсолютних монархіях не вважали вільною особистістю. Законами закріплювалась нерівність лю­дей за становими, майновими, релігійними, національ­ними та іншими ознаками. Така нерівність унеможлив­лювала реалізацію прав і свобод людини. Низка подій, що наблизила добу прав людини, почалася з ухвалення у 1215 році англійської Великої хартії вольностей, де було зазначено: «Жодна людина не буде заарештована і ув'язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза за­коном, або вигнана... інакше як по законному вироку рів­них їй і за законом країни...». Це була «перша ластівка» свободи людини (хай навіть дуже обмеженої) в атмосфері сваволі можновладців Середньовіччя. Після Великої хартії вольностей у європейських державах було ухва­лено низку документів, які розширювали права вищих верств населення (Золота булла імператора Карла IV в 1356 році, Білль про права в Англії у 1689 році тощо). Утім, справжній відлік історії прав людини в сучасно­му їх розумінні починається від Великої Французької революції кінця ХУНІ століття. За три дні до штурму і Бастилії «герой Старого і Нового світу» маркіз Лафаєт, котрий нещодавно повернувся зі Сполучених Штатів, представив Національним зборам проект Декларації прав людини і громадянина, сказавши при цьому: «Щоб нація стала вільною, їй достатньо цього захотіти». Історія довела: потрібно також, щоб цього «захотіла держава», щоб вона була готова поділитися своєю владою з пресою, громадянською думкою ...» Невдовзі після  14 липня 1789 року Національні збори Франції проголо­сували про XI статтю Декларації: «Вільний обмін думка­ми і поглядами є одним із найцінніших прав людини ...». Але нова республіка, що засудила монархів, незабаром вдалася до практики жорсткого терору і перетворилася на диктатуру. Французам знадобилося ще майже 100 років, щоб в їхній країні запанувала демократія і виникли і реалізації прав людини. У Сполучених Штатах, що перемогли у війні за незалежність, боротьба за права людини тривала успішніше.

Творці американської Конституції (1789 р.) оголосили народ суверенним. Під час затвердження найбільшу стурбованість у представників штатів викликала від­сутність у ній положень, які б захищали і штати, і їх­ніх громадян від можливої сваволі центрального уряду. З огляду на це в 1791 році штати ухвалили перші десять поправок до Конституції Сполучених Штатів , відомі те­пер як Білль про права.

Поміркуйте і дайте відповідь: Які ви знаєте міжна­родно-правові документи XX століття, що регулюють права людини? Коли і чому вони з'явилися?

Вчитель: У середині XX століття, після Другої світо­вої війни, 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН була ухвалена Загальна декларація прав людини, де вперше в історії людства були сформульовані основ­ні права і свободи людини, котрі сьогодні у цілому світі вважаються стандартами, зразками для національних юридичних документів (розділів конституцій про права громадян). Протягом XX століття було прийнято близько ста різних міжнародних договорів про захист прав і свобод людини. Одними із нових документів є Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, а також Між­народний пакт про економічні, соціальні та культурні права, які були прийняті в 1966 році. Якщо люди знатимуть всі ці документи, вони зможуть повністю реалізувати свої права, а де­ржавній владі в будь-якій країні важко буде порушу вати права громадян. У юридичній літературі поряд зі словами «права людини» ви можете зустріти «свободи», наприклад, свобода слова, свобода думки. Право є тим, реалізацією чого держава гарантує, свобода ж є простором, в який державі не можна втручатися. Тому кажуть: «права і свободи людини».

Питання батькам:

Вчитель: Отже, міра свободи може істотно різнити­ся в різних суспільствах, за різних політичних режимів. Право людини англійський філософ Томас Гоббс визна­чав як свободу щось робити або не робити. У суспільстві право забезпечується системою законів, обов'язкових для виконання всіма членами суспільства. Свобода лю­дини — це відсутність будь-яких обмежень, тиснень у будь-чому (діяльності, поведінці), прямо не пов'язаних із суспільними правами й нормами. За Гегелем «свобо­да — це усвідомлена необхідність».