Ведучий 1.  І.Я.Франко - автор майже шести тисяч творiв, великий письменник, поет, драматург, критик i дослiдник лiтератури, iсторик i фiлософ, фольклорист i етнограф, мовознавець i мистецтвознавець, соцiолог i економіст, першорядний публiцист, журналiст,  один iз провідних дiячiв українського полiтичного життя. Але разом з тим він – чоловік, який любив, страждав, сподівався,  як і кожен з нас.  тки до гри-вікторииВ  одному зі своїх віршів Франко писав: «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита».

Ведуча. Усю правду про себе може знати хіба сама людина. Сам Франко про себе писав: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом». З огляду на це говоримо нині саме про тих жінок, які були настільки вагомими у житті письменника, що він присвячував їм свої твори або творив під їхнім впливом.

Ведучий 1. Першою була «одна несміла, як лілея, біла, з зітхання й мрій уткана» попівна Ольга Рошкевич. Як вони познайомились?

Франко.  То був час, коли у Дрогобицькій гімназії, де я вчився , панувало тверде переконання, що знання не є справжніми, коли не можеш їх комусь передати. Доля склалася так, що мене взяли репетитором до брата Ольги Ярослава, з яким ми потоваришували. У домі Рошкевичів я вперше й побачив Ольгу. Вона мала хороше виховання, вміла читати, писати, добре знала польську, німецьку і модну на той час французьку мови, розумілася на етикеті. На початках я, зізнаюся, навіть не знав, як поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, забагато говорив і жестикулював, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до Ольги писав німецькою мовою. Але моя закоханість перемогла сором’язливість і я освідчився Ользі…

Ведуча 1.  Між Львовом і Лолином (там проживала Ольга) почали курсувати товариші, які передавали книжки, де були підкреслені окремі букви. Потім по кілька днів Ольга із сестрою Михайлиною ті букви визбирували у слова, і так зв’язок між закоханими не поривався. Врешті-решт, Ольга втекла з дому спочатку до вуйка, а далі — до Львова до Івана Франка, де вони вирішили поєднатися перед Богом, якщо люди забороняють їм це зробити. Коли про це дізналися батьки, то вони почали вважати Ольгу пропащою.

Ведуча 2. Але в житті іноді трапляється щось непояснювальне: брат письменниці Наталії Кобринської Володимир Озаркевич запропонував Ользі свою руку й серце. Довго роздумуючи, а потім порадившись із Франком, Ольга таки вирішує вийти заміж за Озаркевича, який обіцяв їй цілковиту волю. Практично шлюб між Ольгою і Володимиром був фіктивним. Навіть був такий випадок, що у 1880 році Ольга домовилася з Франком про те, що кілька днів проведуть у Коломиї. І Володимир сам привіз Ольгу на це побачення, а за кілька днів забрав. Ольга потім написала, що з Іваном Франком їй було дуже добре і що Озаркевич — це фіктивна особа, якій узагалі заборонено входити до її кімнати.

Ведуча. Але для чого це було потрібно Озаркевичу?
  
Ведучий. Напевно, це такими високими людьми вони всі були. Хоча, можливо, Озаркевич справді Ольгу любив і керувався принципом «терпіння і труд все перетруть». Взаємини Ольги та Володимира врешті налагодилися, хоча від цього моменту вона почала звинувачувати Івана Франка в тому, що якби він дійсно хотів із нею одружитися, він би це зробив, а так злякався, втік, а вона заради нього була готова на все. Страждала Ольга, страждав Іван Франко, який писав, що любов до цієї жінки промучила його десять літ. Але відколи Ольга офіційно вийшла заміж, Франко формально почав шукати собі «утішеніє» іншими жінками.

Ведуча. Це «утішеніє» переросло в почуття чи було просто так, аби забити біль за Ольгою?

Ведучий. Це було намагання віднайти любов.

Ведуча. Чому Франко відмовився від Ольги — а він таки відмовився, адже вона не побоялася заради нього виступити одна проти всіх, з огляду на мораль того часу свідомо себе занапастити — попри те, що була донькою священика?

Ведучий. Кожен мав свою правду. Вона — що якби Франко справді хотів одружитися з нею, вони одружились би всупереч усьому. Він — що усвідомлював, яке непросте життя його чекає, а тому не міг приректи кохану на страждання.

 Ведуча. Можливо, з його боку це була звичайна малодушність?

Ведучий. Можливо. Ольга, до речі, так і говорила. Але, тим не менше, Франко знову почав озиратися довкола. Майже одночасно в його долі виникли письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович із Жовтанців та представниця відомого роду Білинських Ольга, яка мешкала в селі коло Бродів. Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла. Потім, уже вийшовши заміж за поляка, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рошкевич: коли Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — зник з її горизонту.

Ведуча. Однак не про цих жінок писав він у «Тричі мені являлася любов».

(Учень читає напам’ять поезію «Тричі мені являлася любов» )

Ведуча. Хто була ота «гордая княгиня»?

Ведучий. Юзефа Дзвонковська  - донька емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині, яка входила до Австро-Угорщини, і осіли в Станіславі. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, які також були зі Станіслава, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ «голубої крові», і дівчина дивилася на Франка згори вниз. Хоч що б він робив — навіть спеціально організував кооператив, аби Юзя та її мама (батька дівчини на той час уже не стало) мали якусь копійку — це не допомогло: Юзя Івана Франка не захотіла. Уже потім, щоб якось ту ситуацію виправдати, Франко писав, що Юзя тому не пішла за нього заміж, що знала про свою хворобу — туберкульоз — і що за кілька років відійшла з життя народною вчителькою.

Ведуча. Тобто ситуації у долі Франка, коли він хотів бути з кимось, а його не хотіли, теж були типові?

Ведучий. Є підстави говорити, що ініціатива у взаєминах Франка і жінок завжди належала йому. Він мав настільки сильну харизму,  що будучи не вельми привабливим зовнішньо, проймав жіночу душу до найпотаємніших глибин. Цікаві факти, що чимало з наближених згодом до нього жінок, читаючи його поезію, уявляли Франка як Аполлона і обов’язково як брюнета з голубими очима. А коли бачили вперше, то дуже розчаровувалися. І лише з часом прив’язувалися до нього надовго.

Ведуча. Як складалися долі тих жінок згодом, коли із Франком їхні життєві стежки розходилися?

Ведучий. Часто трагічно. Жодна жінка, яка мала стосунки з Франком, потім не була щаслива. Трагічною є й пам’ять про них. Внучка Ольги Рошкевич Марія,  розповідала, що бабця до кінця свого життя дуже шкодувала за Франком, не любила свого чоловіка і вважала себе дуже нещасливою. Вона дуже рано овдовіла — у 1912 році, а померла у 1935-му, доживаючи віку при родині сестри Михайлини, повністю відкинулася від світу — ні до кого не ходила, не хотіла нікого в себе приймати, а тільки сиділа і перечитувала листи Франка, що їх просила рідних покласти, коли помре, їй у домовину. Попри те, що Уляна Кравченко вийшла заміж, її творчість постійно пов’язана з Франком і подекуди має фатальні риси. Жахливо склалася доля Климентії Попович, яка теж вийшла заміж, але її чоловіку постійно здавалося, що вона не додає йому уваги, тож він страшенно з неї знущався — Климентія зійшла з розуму, коли її чоловіка просто так, як попа, розстріляли в неї на очах. Надягнувши ковдру на голову, вона пішла блукати селами і померла в Новосілках, де була похоронена як приблуда. Ольга Білинська так і не вийшла заміж, хоча мала гарні варіанти, і сьогодні навіть не знаємо, де її могила. Швидко зійшла зі сцени життя Юзефа Дзвонковська, так нічого й не лишивши по собі, навіть фотографії, аби прийдешні могли побачити, якою вона була.

Ведуча. Але ж було ще третє кохання Франка — Целіна Журовська — по чоловікові Зигмунтовська…

Ведучий. Життя якої теж, до речі, не можна назвати щасливим. Це була звичайна міщанка, ефектна, красива, що сиділа у віконечку на пошті і яку не проймали писані їй під псевдонімом «Стефан Маєвський» листи Франка, ні його залицяння, ні його увага. Вона була дуже меркантильна і зі своїм уявленням про те, якого чоловіка слід шукати. Такого знайшла — високого, дуже симпатичного брюнета з голубими очима, при дуже доброму становищі (працював суддею) і хороших характеристиках. Але одне було погано: дуже пив. Якось восени напившись, провалявся в болоті на вулиці, застудився і помер. Целіна лишилася на маленьку пенсію з двома дітьми. Цікаво, що будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. І так і було. Сина виганяють з гімназії — Франко поможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька історичних фактів, які цю жінку дуже підносять.

Ведуча. Коли Франко захворів, його треба було повезти в Ліпік. І попри те, що були уже дорослі діти, друзі, знайомі, повезти Франка — а на той час він був геть безпомічним, узагалі не керував руками, погоджується саме Целіна. Її мотивація — це вже інша справа, але Франка під час цієї поїздки треба було обходити, навіть банально витерти йому носа, бо він сам це зробити не міг. І це настільки його зворушило, що коли Франко пише другу передмову до «Зів’ялого листя» — стверджує: вірші мають автобіографічний характер, хоча в першій передмові він це заперечував.

(Звучить пісня «Чому являєшся мені у сні?»  у виконанні учня)

Ведучий. Усіх одразу починає цікавити, хто ж ця жінка, але Іван Франко ніде не називає її імені, зізнавшись про неї лише кільком своїм товаришам.
Під час Першої світової війни, коли сюди нагрянули солдати, у невеличкий дім Франка ввели 200 солдатів на постій, які з його хати зробили клозет. Не маючи більше сил існувати в таких умовах, Франко знаходить свого шкільного товариша і тимчасово переходить жити до нього. І вибирає цього товариша так, що по сусідству живе Целіна Зигмунтовська. Оскільки у товариша в домі уже теж нема жінки — його дружина померла, обоє ходять обідати до сусідки Зигмунтовської (Ольга Франко на той час перебуває уже в божевільні). Згодом Франко забирає Целіну з дітьми до себе, і вона стає в його домі домашньою робітницею. Але грубий прагматизм та меркантильність цієї жінки змушують Франка змінити щодо неї хід своїх думок. Целіна з’являється в його домі ще раз, але він вказує їй на двері. Є дані, що Целіна померла на початку 40-х років, але де її могила — не відомо.

Ведуча. А потім  у долі Франка з’явилася Ольга Хоружинська — жінка, якій судилося бути поруч.

Ведучий.Іван Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоч мав уже тридцять років. По-перше, ставив високу планку — мала бути українкою, мати вищу освіту та ще бути принадною, а по-друге, іти за Франка, який то з тюрми, то в тюрму, дівчата не особливо прагли. Життя тече своїм плином. І в 1885 році Франко їде до Києва з метою організувати видання нового журналу, де зможе друкувати все, що захоче, бо в Галичині таких можливостей немає. Там уперше зустрічає Ольгу Хоружинську, в якої за плечима навчання в Інституті шляхетних дівчат, в реаліях студіювання на Вищих жіночих курсах. Франкові подобаються її енергія, розум, розмах, і він розкриває їй своє зацікавлення нею. Згодом сам напише, що не любов одружила їх, а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім свого помічника і друга, а потім решту.

Ведуча. Як ти думаєш,  Ольга закохалася в нього?

Ведучий. Страшенно. Коли її родина про це довідалася, то була шокована. Така гарна, така розумниця — і тут якийсь  Франко, який у Галичині має просто жахливу репутацію. Родичі організували Ользі поїздку до Львова, аби вона на власні очі переконалася, хто такий Франко, якого всіляко ігнорують, не пускають у сфери, в яких вона звикла жити, бідак, який бореться із життям направо і наліво.

 Ведуча.   Хоч як противилися її родичі, хоч що робили — нічого не допомогло. Ольга пішла за Франка заміж. Інша справа, що навіть саме весілля відбулося не так, як вона собі уявляла: одружувалися не в квітні, як хотіли, а пізніше, не було запряженої у фаетон четвірки коней, а йшли пішки, навіть на викрик «Гірко» наречений не знав, що робити, бо в Галичині такої традиції не було. Однак те весілля зібрало усю українську київську «сметанку», а розкішні тости зводилися до того, що Ольга та Іван — це поєднання інтелігенції, дворянства і простого народу, а ще Східної і Західної України. Донощиків серед гостей теж було чимало, тож уже з наступного дня почались арешти. А Ольга з Франком замість медового місяця, який планували провести, мандруючи в гості до представницької близької родини Ольги, мусили втікати до Львова.

 
Ведучий. Уявіть собі, що  Ольга Рошкевич була однією з перших, хто привітав Франка з одруженням. Треба сказати, що любов до дружини до Франка таки прийшла, і вони навіть були разом щасливі.

Ведучий. Ольга народила Франкові трьох синів – Андрія, Тараса та Петра – і доньку Анну. Вона встигала не тільки дбати про дітей і чоловіка, а й допомагати Іванові в його письменницькому труді: редагувала статті, розсилала літературу замовникам. Частина Ольжиного посагу пішла на видання першої поетичної збірки Франка „З вершин і низин”, яка вийшла 1887 року. „Лиш боротись – значить жить!” – поезія, наповнена духом боротьби, благородним поривом служіння народу, зробила Франка кумиром молоді. Цю книжку назвали найбільшим літературним явищем з часів виходу шевченкового „Кобзаря”. Того ж року Іван Франко написав повний вдячності і ніжності вірш „Моїй дружині”: „Спасибі тобі, моє сонечко, за промінчик твій – щире словечко!”

Ведуча.  Але разом з тим вона була майже самотня. Спілкувалася з тими, з ким товаришував її чоловік. Хоча коли читаєш спогади навіть тих, хто вважався друзями, то все одно там є щодо Ольги упередження, докори їй, що вона щось робить не так. А вона робила, що могла, намагаючись виборсатися з тієї жахливої бідності, в яку потрапила. Зауважте, саме Ольга за свої гроші послала Франка у Відень, аби він закінчив аспірантуру, залишившись удома з дітьми. А вона не була Наталкою Полтавкою, яка бездоганно вміє «шити, прясти, вишивати» й іншу роботу виконувати. А тут ще й оте безконечне шепотіння за спиною.

Ведучий. Саме воно стало причиною, чому вона захворіла психічно?

Ведуча. Не тільки, але й це шепотіння і несприйняття також. Хвороба почала прогресувати, коли Франка наприкінці ХІХ століття почали дуже цькувати за його статтю «Поет зради», де він повів мову про подвійну мораль поляків. Коли її чоловікові не дали можливості працювати у Львівському університеті, коли їм перед вікнами виставляли опудала, де писали «Іван Франко» та різні непристойності, коли кожна так звана патріотка вважала за обов’язок у бік Франка плюнути — яка любляча дружина могла би це переживати спокійно? Вагомим моментом у прогресуванні хвороби стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив у висок Андрієві. Ольга Франко не була на похороні чоловіка — вона вийшла з лікарні тільки у 1919 році, а померла одинокою — попри те, що мала дітей, - у перший тиждень окупації Львова. Життя її було фактично знівечене.

• А сам Іван Франко був щасливою людиною?

Ведучий. Не був, він шукав ідеал жінки і любові. Але у тих параметрах, як він собі це уявляв, не знайшов.

Ведуча. Чому він не знайшов це в Ользі Хоружинській, яка заради нього пожертвувала собою?

Ведучий.Це одна із загадок любові взагалі. Видається, начебто є всі передумови, щоб щастя відбулося, а щось не спрацьовує.         

(Звучить пісня «Ой ти,  дівчино, з горіха зерня...»)